[7. XI. 1941-1943] [Львів] Кохані! Отримав Ваші листи і навіть черевики з цитринами. — 3 Марусею і Галею не можу ніяк порозумітися. І нема на це ради. Якщо б почали приймати поштові посилки туди — то можете написати на Українбанк або місцеву газету для передачі. Газета навіть певніше, — а яка — певне знає Віктор Кіндратович. Пишучи до редакції, він вже тепер може це полагодити. При цій оказії повідомте, що я вже не у Мар[ії] Сильвестрівни. Коли б В[іктор] К[індратович] цього не міг зробити, то хай Костик візьме лист і перешле через Луцева — він його може побачити по дорозі Тих двохсот Вас. не вислав, бо не маю: адже Бубині всі переслані, і ніякої готівки немає. Про це я докладно писав. Натомість з Котигорошкових, як тільки будуть, зроблю. Я Бубі боргую двісті п'ятдесят [закресл.]— це особисто. Як стану я на ноги колись, то поверну. Бідна Буба... У мене все гаразд. Маю власну кімнату, навіть зі сніданками і вечерею в ліжку, бо отримую хліб на картки — отже зовсім як чоловік. Тепер запасся до того бараболею і іншою городиною на зиму. Господар з мене. Дякую за рибальські вістки. Щодо мого виїзду на село, то, певне, що це було б не зле — проте натепер сумніваюся, що це могло б бути надовго. Радо поїхав би десь у гори, на Лемківщину або куди — у зовсім глухе село — щоб відчути красу і спокій глуші. Щодо села Тер[лецького], то там приємно влітку, але восени чи зимою — менше, бо з природи користатися нема як, — рівнина зимою не цікава, фольклору у підміському селі небагато, отже — лишається тільки хата з книжками. У кожному разі вибираємося з Кал[инкою] туди ще раз. Мамо, Му, дорога, скучив я за Твоїми турботами і метушнею і веселощами увечері в товаристві Марю про ту хату дома на селі, де всі ми будемо разом. Цілую Вас, мої рідні [Підпис О.Ольжича] [далі текст рукою Калинки Білецької] 7.ХІ. Згадуючи Вас, долучаю свій привіт. Калинка.
