18.05.1931 Бубонько, милий! Твої міркування з приводу археології і поезії та навіть політики приблизно правильні. Хіба тільки, що дуже тяжко без шкоди для господарства рвати квітки поезії на зелених луках: жито висипеться! Та й "болото” політики дуже звабливе, "ізумрудне” та й затягує страшно. Тут треба підходити до справи зі становища любові до котроїсь з цих речей і користі, яку людина може принести в тому чи іншому напрямку. Щодо першого становища, то, без сумніву, археологія — найменш улюблена моя "Муза”. Коли я віддав їй найкращі почуття своєї молодості , то тільки тому, що знав її вірність. Ця не зрадить. За кожний вчинок уваги до неї вона відплатить рівною ціною і то стабілізованою валютою — золотими франками. І в старості вона мене не покине, як кидають інші музи. Я з нею плече об плече буду боротися до смерті. Це й було причиною, що я віддав їй руку.
Серце ж моє лишилось вільне. І панує над ним друга Муза — література. Тут вже дійсно "маємо до діла” з справжньою пристрасною любов'ю, що може зламати навіть життя. З перспективою 52 [річної] людини ти, очевидно, можеш спокійно епічно ,писати про золоті поля і луки, але на ділі, коли мені 24 р[о-ки], — всі справи трактуються рішуче і трагічно. І роздвоєння душі вилазить ребрами. З часом все, певне, полагодиться і вернутися в "родину” я могтиму. Завжди (я ж був завжди добрим "чоловіком”), але тепер погоджувати ці речі — дуже тяжко. Я переконуюся, що мистецтво і наука себе взаємно виключають. їх можна чергувати, але ніколи [не] комбінувати. Я своєю спробою колись хотів довести, що це можливе, тепер бачу, що помили[в]ся. Ось і зараз, працюючи науково, я зовсім не пишу. А згодом, як розпочну якусь річ, — наука вивітриться аовсім з голови.
Політика ж в цій ситуації має ролю, не знаю, як сказати, — от так прийти, натхнути, ману навіяти і покинути на роздоріжжі. Я не сподіваюся від неї ні щастя, ні долі Але влада її велика. Це таки особа з породи Богів!
Тепер підхід другий: користь. Отже: нахил і наслідки. Здібностей до археології, я вважаю, у мене немає або мінімальні. Так як не дає вона мені божественного задоволення, так теж не відповідає моїй вдачі і властивостям. Взагалі наука (не тільки археол[огія]). У мене зовсім не наукове думання, і відсутність насолоди від нього, коли я його штучно викликаю. Я — тип чуттєвий, естет. Самі наслідки моєї праці в археології, звичайно, будуть великі, але все ж це така область вузька і далека від життя, що рівняти їх з плодами моєї праці (коли вона буде) на полі літератури чи політики не можна.
Висновок — археологія для мене — хліб і забезпечення мінімальної користі мосі особи для української культури. Коли знайду тим часом щось інше, що дасть хліб і пожиток для культ[у]ри, то на бік її.
Література? Тут я вірю, що докажу щось. І ця віра с рішаюча. Коли потерплю крах — завжди можу вернутись до наукової діяльності. Теперішні ж мої амбіції тягнуть мене в світ, в ліси, над море, на корабель і т.д., і їх для проби треба послухати або махнути на все рукою і зректися всіх планів самозбагачення.
Щодо політики, то здібностів, певне, у мене намало більше, як до археології, але все ж я часто бачу, що зробив би щось ліпше, як другі, а це накладає обов'язок стромляти і собі туди пальці. Бо ж наслідки і хиб і правильних кроків в національному] житті — великі будуть. Радощів і овочів від своєї діяльності тут я абсолютно не сподіваюся. Це дійсно область дуже гірка.
В організацію націоналістів я твердо вірю. Єдина вона, я переконаний, зробить і може зробити щось для України.
Гадаю, що ти добре мене зрозумієш, що я хотів сказати. Я ж вірю, що тут чи там вкрию себе славою, і ти не муситимеш за мене соромитись!..
Шкода мені бідної мамоньки, що вона почала "ізнивать”. І що б для неї вигадати? Навіть не знати, що це спричинює. Серце, мабуть? Але ж і в інших серце зле, а спеки вони не бояться.
Добре, як ти їздив до Славіка. Він, здається, тепер бере участь в укр[аїн-сько]-чеському тов[аристві]. Може, й ти б там щось додав, заініціював. Коли не поїхав, то поїдь. Це цікаво. Він, один з небагатьох справжніх прихильників наших, може буде інший, як решта чехів. Мухин буде мати халепу, хоч він все-таки, певне, мав не особисте мірило, коли виключив цілий ряд письменників зі свого огляду, та зробив це дуже неуміло. Що це значить, що ти можеш стрітись зі мною в Парижі? Я до Парижу-таки збираюся, але наперед хочу побувати в Північній Німеччині. Гадаю, що якось це зможу пе-ре[н]ести, фінанси мусять якось витримати. Якби ми поїхали вдвох до Франції, було б дійсно прекрасно. Десь би над море потім поїхали, життя там дешеве (десь над Атлантиком), а ми б ловили "бичків” по способу Яковліва.
Я тобі все-таки радив би поїхати до Карлсбада; це витрати не такі великі, щоб їх собі не можна було дозволити раз на рік. А ще більше радив би поїхати "хазяйнувати”. Цього ти дійсно потрібував би. Побачив би наше село, копи, стерні, жита, ожив би.
Бубонько, зроби це! Послухай мене. Це коштуватиме дурничку, бюджетові маминому не пошкодить, а всі ми будемо раді за тебе. Адже твоя присутність в Ржевницях не має ні цілебної для материного здоров'я, ні стабілізаційної для фінансів вартості! Шкода, що не наймем того саду! Пополовинь з кимсь, це було б знаменито. Мали б ми куди ходити, лежати на траві, а, може, й справді поласувати овочами. Шкода. Може, ще не пропало? Цілую міцно тебе і маму. 18. V. 31 Олег
І що з Італією??
|
