Доба наша, підіймаючись на висоти духової напруги, іншими очима бачить теж Україну, ніж це бачили кількадесят літ тому. Те, що губилося в тумані плебейських наук, обрисом гордого замку підноситься тепер над нами. Бачимо тепер наше минуле в його гостроті, натузі й величі, чуємо його близькість і його непереможний тиск … Його заповіт, як густе, глибоке тло звучить для гострого наказу сучасности і остаточно з нею утотожнюється …
Чітка гострість Київського і Галицько-Волинського Літопису та "Слова о полку”, важкий, пишний, багревом пожарів і крови насичений образ козацької України Самовидця-Величка, чи "Історія русів” чарують нас безсмертністю героїчної традиції великої, вічно живої нації. Яскраво стає перед нами історична свідомість її, сперта на ідеї власної підметности та єдности. Маревом підноситься раз у раз її велике призначення.
