Віра у велику чисту правду, ясне світло високої ідеї в найчорнішу добу тримає горі людські душі, не даючи їм упасти в безодню розпуки і тліну. З неї родяться найвищі пориви й найбільші чини. Це ж струнка нова віра і віра в післанництво своєї землі надхнула українських князів, що молилися, щоб Бог: дав їм за християн і Руську землю голови свої покласти і бути причисленими до мучеників. Це ж вона, права віра, кріпила кремезне низове лицарство і дала йому силу стати на прю з найміцнішою Отоманською імперією і разити її в саме серце над звированими водами Босфору.
Віра предків і віра в українську правду надхнула Зиновія-Богдана і підняла року Божого 1648 на Польщу буруну Хмельниччини.
Великою вірою горів і говорив Шевченко, і вона збудила увесь приспаний український народ до нового життя.
Висока віра, півстоліття пізніше, вишикувала Базарських Лицарів над розритою могилою, і їх заповіт, заповіт невмирущих 1917 – 1921 років, зродив усю сучасну українську визвольну боротьбу.
Чуємо в собі присутність великої і чинної віри. Бачили й бачимо чини наших друзів, що не вагаються в ім’я її наразити і покласти своє життя.
Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами – та, що перемагає. Тож в найчорніший, блюзнірський час не покидає нас певність нашого остаточного тріюмфу.
