"Видите гори сія? Яко на сіх горах возсіяєт благодать Божія”. Так звучить за Київським літописом пророцтво св. Андрія Києву. Почуття посвячености землі, чинів і зброї – спільноти, таке ж далекосягле своїм значенням, як Боже помазання її провідників. Божа благодать, що сходить на прапори народу чи війська, виключаючи кожний сумнів, – це те головне, що рішає про перемогу …
… приходить нова доба: підноситься козак, оборонець віри християнської на хвилях Чорного моря, під мурами Кафи, Трапезунду і Царгороду і тої ж "благочестивої віри грекоруської” таки на рідних степах і польських пісках, щоб видати, нарешті, з себе того Зиновія-Богдана, якому "рука Божа на братов, а разом, неприятелів наших савроматів польських вслюди скорої подавала помочі”.
Шукаємо в нашому минулому за ідеєю батьківщини, землі, яку людина любить, за яку горда і за яку готова вмерти...
Затрата серед керівної верхівки України почуття беззглядности власних ідеалів і постулятів та їх вищого посвячення чи не найтяжче налягла на Україну в XVIII-ХІХ ст. Але національна стихія відшукала їх уже 1918 року, і крізь 20-ліття великого зусилля, жертв і боротьби несе, як величний прапор України, у майбутнє.
