|
 |
|
|
Олег Ольжич |
|
Каталог статей
Дон Кіхот
Ви від'їжджаєте. Так просто і природньо
Змінить в потребі Прагу на Берлін.
А я... (Балбес!) Отож не ждіть сьогодні
Належних слів і відповідних мін.
Ах, Лялько! Я не говорив ніколи...
Це ж глупо так... і соромно... і все...
Котрий вже рік щось душу рве, і коле,
І б'є об діл, і вихорем неси!
Я Санчо Пансон вперто бачу Стеця.
(Я Дон Кіхот, не сірий емігрант).
Котрий вже рік настирливо здається,
Що Тимошенко є мій Росінант.
Ах, Лялю, я не говорив ніколи...
А я ж не раз лежав уже без сил,
Коли мене всі вітряки мололи
"Розгойданістю безупинних крил"!
Воістину, засліплено-безоко,
Воістину, завзяття із завзять -
Ходіть життя, брутальне і жорстоке,
Одним лунким девізом розв'язать...
Та годі! Що це я? Ви вернетесь небавом.
У Вас долоні теплі і м'які...
От я колись прийду до Вас на каву,
А Ви розкажете берлінські новинки.
|
| Категорія: Твори | Додав: tora1616 (08.08.2011)
|
| Переглядів: 937
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
