Із книжки грубої, в твердих палітурках, З гірських пластів, за вікнами вагону, Пливе на нас симфонія п'янка Відвічного, надхненного закону.
Котились води, дихала земля. На сірий намул падало проміння. Родились і лишали світло дня Нечувані, потворні сотворіння.
О, скільки зелені, о, скільки душних злив У грудочці блискучій антрациту! Яке намисто золотавих днів В одній краплині бурштину укрито!
Не порошинкою хіба твоє життя В цьому потоці соняшних сторіччів? Але земля - одвічне воріття, І переходить вільно речі в річі. ............................................ В саду тінистому, в нескочшеній траві, Дзвінким дівчатам, хлопцям ясночолим Читати буде солодко нові Книжки, що нам не розгорнуть ніколи.
