|
 |
|
|
Олег Ольжич |
|
Каталог статей
Гігантомахія
Коротке слово, дике і туге,
Звіринні крижі, троєкутні груди...
Не тільки гір громовий апогей,
Морські припливи і підземні гуди.
Вона їх родить, тяжко вагітна
Камінням хмар і водами річними.
Ось корчиться - не втримає вона -
Здригається, як небо понад ними.
І заглядають землю пліч-о-пліч,
Небесну баню хвилі океана.
Дощі і зливи зимні день і ніч,
І буревії зрання і дорана.
Блискучий мечу, рівний і прямий,
Сліпуча думко, наче лезо, гостра!
Ти розітнеш напруженість пітьми,
Заплетений раменами цей простір!
І ось встають, осяйні і стрункі,
З дзвінкими і округлими щитами -
Розбити руки, кидать навзнаки
І наступати ранених без тями.
Літепла кров спливає, як вода,
Полощучи оголене каміння.
І сходять зела, і трава бліда
Під прорваними сітями проміння.
І вітрове дихання на сріблі
Ясних хмарин, як сирінксі, заграло.
І перший ратай вологість землі
Перегортає життєносним ралом.
|
| Категорія: Твори | Додав: tora1616 (08.08.2011)
|
| Переглядів: 592
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
