Глухо храми упали у порох розбитих палат, Жовті стіни фортець по узгір'ях; згинаючись вдвоє, Люди бігли у поле, і брата розтоптував брат, Сірі, мертві обличчя, що котяться важко юрбою.
Ми стояли й дивились, і згірдно кривились уста В очі, чорно розкриті: тікаєте, викидки міста, Виноградарі грубі, купці, що ваш дотеп потах, Полководці і консули з душами канцеляриста.
В небі рвалися хмари - важка каламутна ріка, - Вітер з півдня напнув почорнілі і голі дерева, І усі ми почули, як Божа огненна рука Нам на чолах спочила і стягах з подобою лева.
