|
 |
|
|
Олег Ольжич |
|
Каталог статей
І нудьга ж осінньої негоди!
І нудьга ж осінньої негоди!
В сірій мряці серце потопає.
Та пливуть, пливуть понурі води,
Брінінг пада, Папен уступає.
А тепер - такого не було ще!
Ані жаль, ні сумнів не в'ялили,
Відколи пройшли по давній площі
Ці зухвалі штурмові відділи.
Вранці вийдеш: вулиця - привітна,
І здається, з кожного обличчя,
З тіл пухких і подушок у вікнах
Повіва шістнадцяте сторіччя.
Кождий знає: сталося велике,
Відчуває кожний цілим тілом,
Коли знову серце чоловіка
Легковажно вірить захотіло
У міцного, радісного Бога,
У надії чудодійні зела.
Ой, недурно соняшна тривога
В бароккових лініях костела.
Недарма душа твоя іскриста
Жде прудкого вітрового лета,
Що несе в лункі провулки міста
Переможний клекіт арбалета...
Бо крізь ночі, тихі і сумирні,
Крізь твої розіспані світанки
Продуднять іще яснопанцирні,
Тільки не комонники, а танки.
Що ж, коли нової віри келих
Понесуть для заходу і сходу,
Я також піду в рядах веселих
Тридцять років жданого походу.
|
| Категорія: Твори | Додав: tora1616 (08.08.2011)
|
| Переглядів: 577
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
