По рівній грані двох світів ідеш, Що, наче скло, невидима і гостра. І тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір. Ступи ліворуч: легкий буде спад, Повільні луки, мляві серпантини. Від інтелекту через хліб назад До жаху і безсилости клітини. А вправо ступиш — прірва і провал, І знову сплеск. І в клекотінні виру — Лише твій шал щитом проти навал. Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.
