На жалощі на ріках вавилонських, Не розпач і пригніченість Голготи, - Розпалений, шалений, хижий вітер Піском червоним повиває сонце, Кладе пшениці, напина дерева І опаляє лиця і уста.
О груди, що сподобляться вхопити Розтопленого золота повітря! О серце, що, міцне, не розірветься, Збагнувши неохопленість доби! Між горами, у синявих долинах, В глухих балках на степових просторах, Скрізь, де землі тужливо-вогке лоно Благословило спрагнене хотіння, Встають, встають стрункі смагляві люде З пекучим знаком часу на чолі!
Ви їх пізнаєте з різких, як лезо, рухів, По безоглядно кинутому слову. Їх очі - очі, ніби невидючі Чи в невідому далечінь вп'ялись.
