Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру. Серце ледаче давно — як фiял без вина. Пiнявий трунок щасливо допито до дна, Личить же усмiхом стрiнути правду понуру.
В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битий. Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн. Лезо — cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один — Завтрашнiй похiд, зеленi просторi i скити.
Завтра ступатимеш полем. А стрiли, як злива. Десь кочовник невiдомий мою наклада. В день такий смерть — як цiлюща холодна вода. В день золотий i тяжкий, як аттiйська олива.
