Дуже - тіло його, в шкуратяний затягнене панцир, Від щелепів до стіп пробігає пружисте тремтіння, М'язи рук - наче кулі старої слонової кости, І щетина їжка прикрашає цвяхований шолом.
Не рідкою, ледачою, кров'ю налиті ці жили, Гідні мужа думки пролітають за поглядом орлім, Не один-бо учинок зухвальства й п'янкої відваги Залишив він уже на шляху за своїми плечима.
Слава ворогові, що твоєї ненависти вартий, Втіха - стріти його на вузькій для одного стежині. Як же засвище в повітрі обточена куля, Улучають в скронь, із прудкої, співучої праці!
