Він висить в мене в хаті на стіні, Широкополий, трошечки прим'ятий, І ось, здається, нині вже вдесяте Киває і всміхається мені.
Він оптиміст, яких є мало в світі, В стоїка такого не знайти. От і тепер: попробував би ти Шість місяців так на цвяху чипіти!
Але - близька вже довгожданна путь По пралісах, по долах і по горах. Знав дощ, і спека, і роса, і порох, Від кого, а від нього не втечуть!
На голові, незручно неспокійний, Він буде озиратись навкруги: "Ну, й небеса, іде їх берети? А хмари! А простори вітровійні!
Наплечник -він обвис, немов мертвяк! А підтягнися, посоромся, брате! Гедзь пролетів... (мале, але завзяте!) І що це ноги шкандибають так?"
Увечері ж - о, де узяти мови! Ліс - чорна прірва. Небо - оксамит. А ватра, ватра - дивовижний світ, Золотоцвітний сад казковий! ................................................... Брати, в нас дужий і зухвалий сміх, Усе пригадане тут - не єдине; Стежки далекі, сонце й верховини Ми відшукали у собі самих.
