Тісно увечері. Душать прокурені стіни. Вийшов. Розглянувся. Снігу по пояс. Сонце крівавиться в пущі. Ворушаться тіні. Тепло. А голос - як оливо, голос.
Десь він іде, Коляда, десь ступає широко. Прийде - і вкриють галявини радісні вруна, Стане - і знов над борами, знов, як щороку, Гуси напнуть у блакиті незлічені струни.
ІІ
На осяяних схилах сон-зілля уже голубіє. Вигинається небо над шумом соснових корон. Ці бори золоті і ці шуми, що скліплюють вії, Ці замріяні люди, що слова не чули: закон!
Тут земля тільки пестить, п'янить, вагітніє і родить. Кожну гілочку млостю налив охмелілий тетрюк, А далеко-далеко проходять тривожні народи, I стрічається бурею зброя у тисячах рук.
Моє тіло струнке, мов посріблений гін осокору, Рівно дихають груди, і кров тяжкоплинна, як мед, - Доки кинуть і нас у степи, у мінливі простори Спрага моря, брокатів і збуджений порив вперед.
