|
 |
|
|
Олег Ольжич |
|
Каталог статей
Світанок
Місяць спадає за обрій,
Корчиться ночі мара.
Нашій ватазі хоробрій
Вже відпочити пора.
Гори здригнулись глибоко.
Крикнули глухо ліси.
Гостре ще, втомлене, око
Згірдне на чари краси.
"Тут!" - і покірні рабині
Ставлять хисткі курені.
"Слухай, молодший, нині
Нас стерегтимеш у сні!"
Хмуро хитнув головою,
Здобич скидає з плеча.
Я витираю травою
Лезо крававе з меча.
Вгнулась земля під тілами.
Зойкнула жінка в шатрі.
В мозку тривожними снами
Плинуть пригоди старі.
|
| Категорія: Твори | Додав: tora1616 (09.08.2011)
|
| Переглядів: 794
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
