Пошук
Аналіз літературного доробку [11]
Статті присвячені творчості Олега Ольжича
Спогади [14]
Спогади сучасників Олега Ольжича
Творча спадщина [173]
Твори, листи, статті Олега Ольжича
Біографія О.Ольжича [8]
Розробки уроків за творчістю О.Ольжича [4]
Найкраща збірка Олега Ольжича
Всього відповідей: 99
Приймаються закази на написання рефератів, курсових робіт, дипломів і т.д. на теми, що стосуються письменників Празької школи.
tora1616@gmail.com




Олег Ольжич

Каталог статей


Головна » Статті » Біографія О.Ольжича

Ольга Мельник - «Біжуча спіраль» Олега Ольжича
«БІЖУЧА СПІРАЛЬ» ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА
Його катували нацисти кілька днів і в’язні сусідніх камер тюрми у Саксенхаузені чули, які нелюдські тортури переносить цей чоловік. 9 червня 1944 року його не стало, тіло не віддали рідним, а спалили й розвіяли над чужинецькою землею.


Було тоді Олегові Ольжичу всього 37 років – вік фатальний для багатьох непересічних людей. Ім’я цього видатного поета, провідника ОУН, ученого було заборонено і за радянських часів. Ось така спадкоємність тоталітарних режимів, які знищували тих, хто любив Україну і боровся за її незалежність. Тільки в нинішні часи ім’я Олега Ольжича-Кандиби повернулося на Батьківщину. І хоча є указ президента «Про відзначення 100-річчя від дня народження Ольжича» (1907 рік), вечір, присвячений його пам’яті, як слушно зауважила народна артистка України Галина Яблонська, мав би відбутися не в Будинку вчителя, а в Національній опері чи в палаці «Україна». А космічна широчінь світогляду цієї харизматичної постаті увічнена у фільмах, виставах. Щоправда, письменник Л.Череватенко і режисер А.Микульський у 2002 році створили кінотрилогію про О.Ольжича «Я камінь із Божої праці», яка була удостоєна Національної премії імені Т.Шевченка. Але це скупий рядок майбутнього літопису про людину, яку Всевишній щедро обдарував талантами.

Власне про О.Ольжича більше знаємо як про поета, члена ОУН, менше – як про видатного археолога, дослідника трипільської культури. І ось цю прогалину заповнює збірка наукових праць «Трипільська культура. Пошуки. Відкриття. Світовий контекст», яку видала до 100-річчя О.Ольжича фундація його імені, упорядники М.Відейко та С.Кот. Її своєрідним заспівом є вірш «Археологія», який поет написав у 1933 році:


«Поважна мова врочистих вітрин
Уривчасто скупі її аннали:
Ми жали хліб. Ми вигадали млин
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.
Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сім’єю.
Як не стояти так, як я стою
В прсторій залі мудрого музею?
Так виразно ввижається мені
Болючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому курені
Над озером з ясними берегами»

Олег Ольжич – син видатного українського поета, діяча уряду УНР Олександра Олеся (Кандиби) народився 8 липня 1907 року в Житомирі. Незабаром родина перебралася до Києва, де у Пущі-Водиці Олег ходив до школи. Його батько приятелював із відомим археологом, директором Київського наукового та художньо-промислового музею Миколою Біляшівським. Тож у літні місяці хлопець нерідко гостював із батьками на дачі Біляшівського під Києвом на Княжій горі і спостерігав за археологічними розкопками.

Після поразки української революції О.Олесь змушений був емігрувати за кордон. Проживши в підрадянській Україні кілька дуже важких років через загрозу репресій 1923 року Олег із матір’ю виїхав на еміграцію до батька. 1924 року він вступає до Карлового універчитету в Празі на філософський факультет (спеціалізація історія, археологія), слухає лекції відомих учених. Водночас вчиться в Українському вільному університеті, де глибокий вплив на нього справив археолог Щербаківський, мистецтвознавець Антонович, історики Дорошенко й Біднов. Наукова робота захопила О.Ольжича. Він працює в археологічному відділі Чеського національного музею, бере участь у розкопках у Чехословаччині, Галичині, Югославії, Австрії, у багатьох симпозіумах та конференціях.
Трипільська культура або українська культура мальовничої кераміки була одним із найбільших зацікавлень Олега Ольжича-Кандиби. Фахівець світового рівня, на думку археологів М.Відатка та Н.Бурдо, вкорінений у національні українські традиції, він був одним із перших науковців, які розуміли роль трипільського населення в культурно-історичних процесах на теренах давньої Європи і спорідненості енеолітичних пам’яток Балкано-Карпатського-Дунайського регіону. У 30-ті роки ХХ століття О.Кандиба-Ольжич висловив думку, що «культура мальовничої кераміки є, без сумніву, одним із яскравих явищ європейського неоліту. Густа заселеність, високорозвнене на основі землеробства та скотарства господарство, досконала техніка виготовлення кераміки, вишукане декоративне та пластичне мистецтво і, вочевидь, дуже різноманітна релігія свідчать про те, що ця культура була одним із форпостів могутньої цивілізації Близького Сходу».
Ще студентом Олег Кандиба почав співпрацювати з музеєм Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові, який тоді очолював відомий археолог Ярослав Пастернак. За дорученням цього музею Олег проводив розкопки в Східній Галичині, щоб, як пише Я.Пастернак: «Особисто ознайомитися з тамтешніми праісторичними матеріалами, зокрема, з трипільською мальовничою керамікою. Після відкриття її В.Хвойкою в 1893 році вона ввійшла в світову наукову літературу та є сьогодні справжнім шедевром українського праісторичного мистецтва». Не дивно, що Олег Кандиба захопився саме трипільськими старожитностями і присвятив їм свої наукові розвідки.
У листі до батька у вересні 1928 року Ольжич писав: «…Копати я буду зимою чи навесні, отже, приїду сюди вдруге. Взагалі тут говориться про те, щоб я по скінченні міг дістати посаду в музеї і взявся до мальованої кераміки. Тут вона гине страшним способом. Є цегельні, де місячно розбиваються сотні і сотні цілих (!) мальованих посудин, бо нема кому тим цікавитись і піклуватись. Тут після двох років праці і розкопів можна дати певну і тривалу схему розвитку цієї культури. А справді, охоче я покопався б з рік у вогкій землі, послухав би жайворонків і перепелів у житах. Спочив би в атмосфері побуту своїх мальованих предків».
Восени 1928 року та влітку 1929 року О.Ольжич працював у Борщівському та Заліщицькому повітах Тернопільщини. Свої археологічні дослідження О.Кандиба-Ольжич розпочав у селі Ланівці Борщівського повіту. Перед поїздкою він ознайомився у музеї НТШ з деякими матеріалами трипільської культури з цього поселення – великою шліфованою кам’яною сокирою і «біноклевидною» посудиною, які передав до музею місцевий парох Гуньовський. На горі Замчисько в селі Ланівцях трипільське поселення зазнало значних пошкоджень. Місцеві жителі, видобуваючи камінь для будівництва, майже повністю знищили культурний шар. Однак О.Кандиба-Ольжчи зумів розчистити глинобитні ділянки колись спалених трипільських жител. Він детально зафіксував порядок залягання фрагментів обпаленої глини і зробив приблизну репродукцію споруди. Крім того, археолог вибрав чимало мальовничої кераміки, крем’яні скреби, фрагменти глиняної статуетки. Розписна кераміка з Лановець, на думку О.Ольжича, схожа до пам’яток із Городниці над Дністром.
За селом Стрілківці по дорозі до Королівки в яру Ольжич зібрав фрагменти трипільських посудин. Однак найдокладніші пробні розкопки він провів у печері Вертеба (западина) біля села Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області. Раніше її досліджували з ініціативи князя Саньги. Вже на той час печера вважалася відомою пам’яткою археології. Тут ще в кінці ХІХ – початку ХХ століть археологи проводили розкопки. Цінні знахідки тривалий час зберігались в палаці Сап’єги, а пізніше їх вивезли до Краківського археологічного музею. Колекція налічує понад 35 тисяч фрагментів кераміки, понад 300 цілих посудин, понад сотню глиняних і зооморфних глиняних фігурок, вироби з глини, кісток, рогів, кременю і каменю. На жаль, мідні вироби втрачено. О.Ольжич писав: «Українська земля дуже багата на пам’ятки давньої культури. Прте вони ще мало досліджені, мало їх шануємо, а головне, зовсім не знайомимо з ними широкі народні верстви. Тим то цінні пам’ятки старовини руйнуються і гинуть, а наші музеї не можуть рівнятися із чужими. Тут у княжому парку наприкінці минулого століття польські вчені викопали багато пам’яток культури кам’яної доби. Тепер наше народне багатство прикрашає салі Краківського музею Академії мистецтв».
У трьох різних частинах печери О.Ольжич заклав невеликі шурфи. Робота у темній, сирій і холодній печері вимагала багато сил і терпіння. Йому допомагали українські пластуни з куреня «Лісові чорти», а також місцевий житель, провідник і охоронець печери Максим Перун.
Згадує жителька села Більче-Золоте Марія Дараманчук (Перун): «Пам’ятаю, як працював у нашій гроті молодий вчений на прізвище Кандиба. Був високий на зріст, завжди жартував. Поселився він в отця С.Гребенюка. Зранку брав ключі від гроти у батька і цілий день працював, а ввечері приходив до нас у хату, приносячи назад ключі. Він ніколи не цурався нашої простої селянської їжі. Батько не раз запитував його, чи не боїться він заблукати в тих підземеллях». Кандиба жартував: «Я сам по собі, нема в мене ні жінки ні дітей». Одного разу він сказав батькові, що йому приснився сон, нібито в печері його засипало землею. Батько застеріг: «Не йдіть до гроти, адже сон на п’ятницю, може збутися». Та він знову жартував і поспішав до праці. Він завжди квапився, ніби боявся не встигнути зробити в своєму житті найголовнішого.
Черепків накопав тоді багато. Довелося йому навіть купити у місцевого єврея-крамаря великі ящики з фанери, куди складав ті черепки. На ящиках писав великими буквами «Обережно, скло», і кудись їх відправляв».
Тоді ж Олег записав від місцевих жителів переказ про те, що «печера простягається на кілометри і краю її ще ніхто не дійшов. Люди в Більчі оповідають, що нею можна вийти аж до Києва… Чи не прекрасний символ» («Печери в Золотому Більчі»).
Завершивши розкопки, О.Ольжич зібрав цінну колекцію знахідок для музею НТШ у Львові. А саме: фрагменти орнаментованих посудин, кістяні шила, вістря з оленячого рогу, крем’яні скребки, лощила, пряслиця та інше. Дослідника вразила у печері велика кількість розкиданих людських кісток. За його припущенням її використовували в добу енеоліту як тимчасове сховище. Застосовуючи стратиграфічний метод, Ольжич зафіксував тут три хронологічні горизонти трипільської культури.
У Заліщицькому повіті він детально обстежив залишки чотирьох трипільських поселень. Неподалік села Новосілка Костюкова, на полі Вікно та в урочищі Вигощів біля села Голігради зібрав уламки мальованої кераміки. На північ від села Касперівці, на високому правому березі Серету, виявив залишки великого трипільського поселення. Тут О.Ольжич знайшов вироби з кременю, зафіксував скупчення обпаленої глини. У Добрівлянах, на теритторії цегельної графині Турну, археолог оглянув майже повністю знищене трипільське поселення. Знайшов орнаментовані фрагменти трипільського посуду, крем’яні скреби, та дбайливо виготовлене вістря. Крім того, вчений повністю розкопав частково вже знищені культурні ями. Він висловив припущення, що добрівлянська пам’ятка може стати в майбутньому «опірною точкою для будови схеми розвитку української мальованої кераміки».
У 1928 році О.Ольжич опублікував три наукові праці: «Перегляд поглядів на мальовану неолітичну кераміку», «Розкопки в Галичині 1928 року» та «Галицька мальована кераміка». Наступного 1929 року він закінчив університет і почав працювати над докторською дисертацією. Незабаром з’явилася його праця «Неолітична кераміка Галичини». На основі типологічного аналізу посуду, насамперед його орнаменту, він виділив два періоди – А і В з відповідними фазами розвитку культури мальованої кераміки. Для того часу це було важливе відкриття, яке пізніше започаткувало періодизацію трипільської культури.
За цю працю філософський факультет Карлового університету присвоїв О.Ольжичу докторський ступінь. Оцінюючи цю дисертацію, чеський професор А.Соцький зазначав: «У головній частині своєї праці надає п.Кандиба докладну типологічну і хронологічну класифікацію галицького матеріалу. Це перша велика спроба з’ясувати усе складне – з уваги на брак ширшого матеріалу – дуже скомпліковане питання. Пан Кандиба перший подав ясні типологічні ряди форм і орнаментів, що дало йому можливість знайти елементи контакту з українською мальованою керамікою і укласти принаймні в головних рисах її класифікацію. Він правильно оцінив ситуацію, бо для становлення хронології трипільської кераміки вирішальним критерієм є аналіз орнаментальних форм, тому що жодна із сучасних їй культур Північної та Східної Європи не витворила такого високорозвиненого декораційного мистецтва, як трипільська культура. Тому він досліджує на широкому порівняльному фоні окремі орнаментальні мотиви трипільської кераміки. Прикладом є праця присвячена так званій «біжучій спіралі». Це перша спроба відновити генезис та розвиток мотиву «біжучої спіралі». Методикою, глибиною аналізу вона дорівнює науковій праці».
Після успішного захисту дисертації В.Щербаківський запросив його на посаду асистента кафедри археології Українського Вільного університету, де водночас О.Ольжич працював у археологічному відділі Національного музею в Празі.
Одна за одною виходять друком його наукові праці, які публікуються в українських, чеських, німецьких, югославських та американських виданнях. Світове визнання О.Ольжичеві принесли дослідження пам’яток трипільської культури, зокрема видана в 1937 році німецькою мовою монографія «Шипинці – мистецтво та знаряддя неолітичного селища» (український переклад зроблено за підтримки Фундації імені О.Ольжича в 2004 році). 1938 року його запрошують прочитати курс лекцій у Гарвардському університеті (США), де він також брав участь у створені Українського наукового інституту. 1934 року О.Ольжич організував у Відні виставку трипільських матеріалів поселення Шипинці. Зовсім молодий О.Ольжич став одним із найавторитетніших археологів, і, якби не війна, українська наука мала б фахівця світового рівня. Його наукові здобутки є фундаментом для сучасних досліджень унікальної цивілізації стародавньої України – трипільської культури.
Водночас у Празі з початку 30-х років Ольжич стає одним із засновників «празької школи» української поезії ХХ століття разом із Є.Маланюком, Ю.Кленом, Ю.Липою, О.Степановичем, О.Лятуринською, Л.Мосендзом. Його вірші публікуються в періодиці, а з часом вийшли дві збірки «Рінь» (1935) та «Вежі» (1940), а вже посмертно побачила світ поетична збірка «Підзамча»(1946). Критики відзначають новаторство та широкий діапазон тем і сюжетів, історіософічний зміст, досконалість форм творів.
У 1929 році О.Ольжич вступає до Організації Українських Націоналістів. У листі до батька в 1931 році він писав: «В організацію націоналістів твердо вірю. Єдина вона, я переконаний, зробить і може зробити щось для України». Олег Ольжич очолює культурну референтуру ОУН, а на початку 1939 року його призначають керівником структур ОУН на Закарпатті, де він був учасником проголошення Карпато-Української держави та її захисту в березні 1939 року від збройної агресії Німеччини і режиму Хорті в Угорщині.
Із початком німецько-радянської війни і під час окупації України, О.Ольжич як заступник голови ОУН полковника Андрія Мельника у 1941 році очолює провід ОУН на східних українських землях. Він організовує похідні групи ОУН у центральну, східну та південну Україну. У вересні 1941 року Ольжич нелегально прибув до Києва і очолив анти- нацистське підпілля ОУН, керує розбудовою її мереж, організовує адміністративне, громадське і політичне життя, зокрема ініціює створення Української національної ради в Києві, представницького органу парламентського типу, бере участь у створенні газети «Українське Слово». Однак активність ОУН та її виразно проукраїнська діяльність суперечили політиці нацистів на окупованій території України. За наказами з Берліна проти підпілля ОУН було розпочато масовий терор, а гестапо розгорнуло полювання на Олега Ольжича, який після арешту А.Мельника фактично виконував обов’язки голови Проводу українських націоналістів. Його заарештували в 1944 році на конспіративній квартирі у Львові і вивезли до концтабору Саксенхаузен у тюрму для особливо небезпечних ворогів рейху, де й закатували.
Уже багато років Борівський краєзнавчий музей на Тернопільщині вивчає трипільські пам’ятки на тих місцях, де свого часу працював Олег Ольжич. У 1997 році музей організував наукову конференцію, присвячену 90-річчю від дня його народження, а в селі Більче-Золоте тоді ж урочисто встановили меморіальну дошку. Слідам свого батька пройшов через 70 років його син Олег, який проживає в Канаді. Пізніше в листі до М.Сохацького, автора публікації «Олег Кандиба-Ольжич і Борщівщина» він написав: «…Мені були надзвичайно цікаві ваші розповіді про пам’ятки по дорозі, музей у Борщові, а особливо печера Вертеба. Метафорично вона мені стала виром у ріці часу, де зустрілися українська праісторія, недавнє минуле і сучасне. Прижмур очі й зненацька чуєш серед веселих вигуків і розмов студентів звуки лопат, шуміння землі через решета, шепіт щіток і вдумливий голос молодого Ольжича. А із сутінків дальших проходів Вертеби, чи то не виглядають очі наших неолітних предків, які з переляком дивляться, що в їхній домівці якісь яскраві світла, ходять чудні постаті і лунають дивні звуки?»
Терпляче вишукуючи в поросі віків фрагменти розбитої речі, археолог врешті складає докупи вазу чи мозаїку. Інколи доводиться перегорнути гори землі аби віднайти якусь суттєву деталь. Так само нині, відроджуючи пласти національної культури і науки, зауважує історик М.Сохацький, ми зобов’язані дбайливо й ретельно розчистити від пороху забуття ім’я Олега Олександровича Кандиби-Ольжича, вченого археолога європейського рівня, патріота, романтика, який понад усі лихоліття вірив у відродження України.
Підготувала Ольга МЕЛЬНИК

Джерело: http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1861
Категорія: Біографія О.Ольжича | Додав: tora1616 (05.08.2011)
Переглядів: 1883 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

Copyright MyCorp © 2024