У дослідженні наукової праці Олега Кандиби було визначено періодизацію його наукової діяльности[1]. Перший період охоплював роки 1925 – 1930, коли він студіював і одержав докторат з Карлового університету, та розпочав науково-дослідну археологічну працю. Другий період тривав від 1931 приблизно до кінця 1940 року. Саме цей період став "золотою добою” його діяльности і творчости, коли з’явилися його головні наукові праці. О. Кандиба тоді співпрацював з Гарвардським університетом і Американською Школою Передісторичних Дослідів (American School of Prehistoric Research), Українським Вільним Університетом і займався створенням першої української наукової установи в Америці – Українського Наукового Інституту. По поверненні з США осінню 1938 р. він продовжував суспільно-політичну, культурну та наукову працю в Карпатській Україні. Починаючи від 1937 року, Олег Кандиба (псевдоніми "Ольжич”, "Кардаш”) очолював Культурну Референтуру Проводу Українських Націоналістів ОУН (КР ПУН)[2] і відповідав за розбудову сектору української культури в контексті української націоналістичної ідеології[3]. О. Кандиба був переконаний: "В області науки світогляд націоналізму так само несе плідні зміни. З одного боку він відкриває нове розуміння життя, зокрема суспільних процесів та фільософії історії, з другого – вимагає узгіднення кожної наукової дисціпліни з цілістю націоналістичної фільософії”[4]. Цим переконанням керувався О. Кандиба в діяльності Культурної Референтури, що мало безпосередній вплив на створення у 1938 році УНІА, у співпраці з Олександром Грановським[5], тодішнім професором Міннесотського університету і головою Організації Державного Відродження України (ОДВУ) в Америці.
Його катували нацисти кілька днів і в’язні сусідніх камер тюрми у Саксенхаузені чули, які нелюдські тортури переносить цей чоловік. 9 червня 1944 року його не стало, тіло не віддали рідним, а спалили й розвіяли над чужинецькою землею.
