Пошук
Аналіз літературного доробку [11]
Статті присвячені творчості Олега Ольжича
Спогади [14]
Спогади сучасників Олега Ольжича
Творча спадщина [173]
Твори, листи, статті Олега Ольжича
Біографія О.Ольжича [8]
Розробки уроків за творчістю О.Ольжича [4]
Найкраща збірка Олега Ольжича
Всього відповідей: 99
Приймаються закази на написання рефератів, курсових робіт, дипломів і т.д. на теми, що стосуються письменників Празької школи.
tora1616@gmail.com




Олег Ольжич

Каталог статей


Головна » Статті » Розробки уроків за творчістю О.Ольжича

Галина Бійчук - “Велика ідея і велика віра творять життя”
Творчість Олега Ольжича посідає вагоме місце в історії української літератури, хоча ще зовсім недавно це ім'я було маловідомим в Україні.
Його творчість досліджували відомі літературознавці Д.Штогрин, ВДержавін, Ю.Бойко, І.Качуровський, М.Неврлий за кордоном, а також М.Ільницький, Л.Череватенко, Б.Червак, О.Баган — в Україні.
Чим же так потрібен і цікавий для нас Олег Ольжич?
Сьогодні в незалежній Україні надзвичайно гостро постає питання виховання нової особистості, свідомого українського громадянина з розвинутим почуттям національної гідності, який би навіть ціною власного життя зумів відстояти інтереси нації, держави в побудові демократичного і правового суспільства.
Життєвий і творчий шлях Олега Ольжича є прикладом для майбутнього покоління у формуванні такої особистості.
Поет-борець був людиною творчою і мужньою, ніколи не вагався перед вибором, завжди діяв рішуче і організовано в інтересах національної ідеї, утверджуючи нову ментальність української людини.
Спробуємо разом з учнями поглянути на творчість Олега Ольжича як на джерело формування волі і характеру особистості. Сподіваємось, що вивчення життєвого шляху поета допоможе учням глибше відчути героїчний дух його поезій, формувати справжній характер, плекати ідеал українця-громадянина.
Урок, присвячений вивченню поетичної творчості Олега Ольжича, доцільно провести в 11 класі у кінці IV чверті. Відводимо цій темі 1—2 навчальні години.
У процесі підготовки до уроку бажано скористатися методичними рекомендаціями:
Віщун М. Олег Ольжич. Збірка «Рінь». У перехресті поглядів // Обрії. — 1998. — №2. — С.49—51.
Гуцуляк О. «Встає цитаделя духа — десятки літ бо¬ротьби...» (Урок за творчістю Олега Ольжича) // Дивослово. — 1994. — №12. — С.22—24.
Продан І. До портрета Олега Ольжича // Дивослово. — 1994. — №12. — С.25—26.
Під час вивчення життєвого шляху О.Ольжича учитель ознайомить старшокласників з його автобіографією, разом з ними пригадає деякі відомі їм факти біографії О.Олеся, батька поета.
— Назвіть місцевість, де народився син О.Олеся, Олег Кандиба-Ольжич?
— Яку збірку поезій О.Олесь присвятив синові?
— Що змусило родину Кандиб переїхати спочатку до Києва, а згодом емігрувати за кордон?
— Розкажіть про взаємини батька і сина.
— Якою, на вашу думку, є поезія О.Олеся і О.Ольжича?
«Я народився 8.УІІ.1907 в м. Житомирі на Україні (Мовно-стилістичні особливості оригіналу переважно збережено). Середньошкільне навчання я проходив у Пущі-Водиці біля Києва і на матуральних курсах українського Громадського Комітету в Празі, де я 11.ХІ.1924 закінчив навчання. В зимовому і літньому семестрах 1924/25 я вступив як надзвичайний слухач на філософічний факультет Карлового університету. Після складання додаткової матури з латини 29.VI. 1926 і зарахування надзвичайних студій як правильних, звичайних студій відвідував я як звичайний слухач лекції головно з передісторичної археологи та історії мистецтва і був членом семінарів проф. д-рів: Стоцького, Нідерле, Високого, Матейчека і Фоутека. Я подав праці у проф. Стоцького: «Перегляд поглядів на мальовану неолітичну кераміку», «Розкопки в Галичині 1928 р.», «Галицька мальована кераміка»; у Фоустека: «Погляди Грушевського на початки людської громади».
Студії на філософічному факультеті я закінчив у літньому семестрі 1928/29 р.
Прага, 29. ІV.1930. Олег Кандиба».
Для розуміння процесу формування особистості майбутнього поета скористаємося уривками листів О.Ольжича до батька. Ми побачимо, який вплив мав О.Олесь на формування духовного світу, національної самосвідомості і характеру ще в ранньому віці Олега.
«Як я змінився фізично, ти побачиш з фотографій, а як душею — побачиш з моїх писань. Коли ти від’їжджав, я був ще зовсім дитиною. Хоч би нам побути ще вкупі! Скільки я розказав би про наше життя і про всі випадки з нами. Посилаю свої оповідання, вони попали у наш дитячий журнал» (Лист до батька 2 березня 1922 р. — С.321) (1). Чи не звідси назва його оповідання «Скеля», яке відображає стан душі молодого Олега?
У наступному листі він передає цей стан:«Неначе душа - замурована у якісь міцні невідомі мури, котрі не пропускають до мене ні світу, ні гомону життя, і зосталися тільки дві маленьких щілинки проти моїх очей, через котрі можна бачити тільки наше нудне буденне життя. Вони гнітуть, не дають спокою, не дають волі мріям.
Не знаю чи всім людям так буває, чи тільки мені самому. Один час я навіть думав, чи я не божевільний».
Олег хоче поділитися з батьком своїми мріями «Читаю, ба: хочу читати, щоб бути освіченим, а нащо бути, їй-Богу, не знаю. Не із-за матеріальних умов і не тому тільки, що живу в XX віці.
А хотілось би буть і філософом, і письменником, і художником так палко. Та волі нема у мене» (лист 14.ХІ. 1922. — С.324—325).
У пригоді йому стають слова батька: «...крила має той, хто має сильну волю: твердо, непохитно, незламно іти вперед до наміченої мети.
Воля не робиться, а кується людиною» (С.358).
Настанови батька заклали в душі юного Олега почуття підвищеної відповідальності за доручену справу. Виховували і загартовували волю, давали сили для напруженої, наполегливої праці, ставали дороговказом у житті.
18 жовтня 1930 року Олегові Кандибі було присвоєно ступінь доктора наук за працю, присвячену неолітичній мальованій кераміці в Галичині. Він стає співробітником народного музею в Празі, асистентом Археологічного семінару УВУ, співпрацює з музеєм Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові.
Але, думаючи про своє майбутнє, Олег Кандиба-Ольжич не міг не думати про майбутнє України, бо наступали «далекойдучі події і доба була жорстока, як вовчиця».
У 1929 р. була створена Організація Українських Націоналістів, яка проповідувала побудову Української держави власними зусиллями. Сила ОУН була в тому, що кожний член готовий був покласти свою голову за національну ідею.
Олег Ольжич стає членом ОУН. У листі до батька від 18 травня 1931 р. він пояснює, чому йому, поетові, постелився шлях в українське революційне підпілля: «В організацію націоналістів я твердо вірю. Єдина вона, я переконаний, зробила і може зробити щось для України» (2).
Поет обстоював істину: український народ має стати нарешті господарем на своїй землі. Це було тим, що складало основу життя поета, найвищою цінністю на землі і внутрішньою потребою душі.
Олег Ольжич, усвідомивши своє життєве кредо, вибирає шлях боротьби, шлях воюючої нації і йде ним аж до своєї героїчної смерті, сповнений віри і відповідальності, що лише «велика ідея і велика віра творять життя».
Залишившись вірним своїм переконанням, поет віддає життя за ідею незалежності української держави. Вогонь його самопосвяти є прикладом для інших поколінь у боротьбі за національну ідею.
Учитель рекомендує бажаючим літературу, з якої вони можуть дізнатися про життєвий і творчий шлях поета:
Череватенко Л. «Я камінь з Божої пращі» // Олег Ольжич. Незнаному воякові. — К., 1994. — С.351—424.
Державін В. Поетичне мистецтво Ольжича // Українське слово. Хрестоматія української літератури та критики XX ст. У 4-х кн. — Кн.2. — К„ 1994. — С.578—593.
Домашнє завдання: підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях Олега Ольжича за таким планом:
1. Формування духовного світу, світогляду і переконань Олега Ольжича на батьківщині та в еміграцїі.
2. Участь поета у національно-визвольній боротьбі:
а) О.Ольжич — член ОУН, засновник Культурної референтури;
б) антифашистська підпільна діяльність;
в) «Смерть як найвищий вінок» (Трагічна загибель поета-борця у фашистському концтаборі).
Окрім того, кільком учням дається індивідуальне завдання: підготувати відповіді на запитання:
— Що ви знаєте про «празьку поетичну групу»? Де вона, в основному, була зосереджена?
— Назвіть представників-поетів «празької групи», чия творчість почалася в еміграції.
— Який ідеал людини прагнули показати вони у своїх поезіях?
— Творчість яких поетів є прикладом для майбутніх поколінь у формуванні «лицарської людини»? Доведіть це.
Таким чином, творчість Олега Ольжича буде введена в історико-літературний контекст доби і розглядатиметься у порівнянні з проблематикою інших українських поетів.
Учителю-словеснику важливо підкреслити:
— Спільним для поетів-пражан була віра в існування окремої української «національної духовності», яка приведе до осягнення ідей самостійної державності.
Новознайдена ідеологія 20—30-х років українського вольового націоналізму Д.Донцова орієнтувалась на формування нових рис українства: людини сильної волі і характеру.
— Навколо ідей Д.Донцова (сплетених із теорій західноєвропейських філософів Ф.Ніцше та А.Шопенгауера) згуртувалася ціла плеяда поетів-«вісниківців» (Є.Маланюк, Ю.Клен, У.Самчук, Ю.Дараган та О.Ольжич), які не лише сповідували вищі ідеали у творчості, а й жили згідно з ними.
— «Вісниківське» середовище поетів, прозаїків, мистецтвознавців було тим явищем і фактом культурного та ідеологічного життя, яке сформувало і виховало кілька поколінь українських патріотів, борців за самостійну Україну.
Доповнюючи відповіді учнів, учителю бажано зазначити, що літературознавець Г.Костюк зараховує «вісниківців» до одного з трьох найпотужніших явищ літературного життя міжвоєнного періоду (поряд з неокласиками й активними романтиками). «...їх велика пристрасть, прометеїзм, героїзм як активне наставлення нашої психіки на перебудову української свідомості і дійсності, зневага до психології раба, прислужника, сіренької людини, шукання велетнів думки і дії, заглибленість в український духовний і соціальний світ, щоб збагнути його як частину вселюдського розвитку, — все це з арсеналу «вісниківців» вважаю за добру спадщину, за той залізний фонд нашої духовності, що йде в одному річищі зі спадщиною плеяди митців 20-х років, які діяли під проводом і впливом М.Хвильового» (3).
Учителю варто сказати, що О.Ольжич високо цінував творчість М.Хвильового та Л.Гумільова. Тому без сумніву перебував під їхнім впливом, звідси бажання віднаходити в ідеях художнього твору ті позитивні якості, які б розвивали сильний, героїчний дух і відважний характер у читача, готовність до самопожертви в ім'я великої ідеї. Цим героїчним духом пройнята вся його творчість.
За життя поета вийшло дві збірочки: «Рінь» (1935, Львів) і «Вежі» (1940, Прага), а третя збірка «Підзамча» побачила світ лише після його смерті.
Розповідь про мистецьку спадщину Олега Ольжича проводиться за таким планом:
1. Загальна характеристика творчості Олега Ольжича.
2. Історіософічність поезій збірки «Рінь».
3. Формування нового типу українця, культу сильної особистості у збірці «Вежі».
4. Значення спадщини Олега Ольжича у розбудові української держави.
Як поезія, так і публіцистика О.Ольжича — цінна спадщина для науки, політики і державного будівництва. Вона передає дух Ольжичевої епохи, «присутність великої і чинної віри у велику чисту правду, ясне світло високої ідеї», яке передчував і в яке вірив Ольжич.
Збірку «Рінь» відкриває такий вірш:

Де шлях у жовті врізується стіни,
Урвище над закрутом стремить,
Наш погляд неуважливий на мить
Затримує жорсткий прошарок ріни.
Вона суха і сіра. Але вії
Примкнеш перед камінням у піску —
І раптом чуєш силу вод рвучку
І різкість вітру, що над ними віяв.

Поет-мислитель, археолог, оцінюючи і вивчаючи пам'ятки старовини, задумується над тим, як час невблаганно «обточував» покоління за поколіннями людей, і про той «різкий вітер», який тисячоліттями віяв над лісами, степами, морями, живучи у душах воїнів.
Автор уміє проникнути в найпотаємніше, в те, чого не бачить загал, увести вдумливого читача в філософське осмислення явищ, подій, періодів людського існування. Поета не так цікавлять зовнішні атрибути давніх епох і культур, як їхня духовність, ріст і розвиток людини, її звичаїв, нахилів, ментальності і моралі.
Праця археолога підказувала йому історичну та праісторичну тематику. Звідси такі поезії, як «Археологія» «Галли», «Готи», «Ганібал в Італії», «Люкреція», «Ольбієць», «Вікінг» та ін.
Більшість творів цього періоду об'єднані однією темою — мужності і героїзму воїнів. Поет об'єднав їх в окремі цикли: «Кремінь», «Камінь», «Бронза», «Залізо».
Тема неминучої зміни епох тісно пов'язана з темок мужності воїнів; Так, на зміну одному поколінню приходить інше. Автор відтворює це символічно в поезії.
«Кремінь» — дикун з «влучною палицею і жовтим кременем» в руках.
«Камінь» — войовничі первісні ватаги, мисливці-напасники.
«Бронза» — становлення воїна, «тіло якого в шкуратяний затягнене панцир», вік походів і безконечних сутичок з ворогами.
«Залізо» — новий тип воїна, людини, яка постійно живе на «грані».
В Олега Ольжича постійно зустрічаємо виняткові постаті воїнів: римлян, галлів, готів, полінезійців, греків, вікінгів, русичів-антів, карфагенян. Саме вони в історії стародавніх віків відзначалися винятковою мужністю, героїзмом, силою волі і незламністю духу. Власне тому і назвав С.Городинський автора «Ріні» поетом «української Спарти». О.Ольжич, як і Є.Маланюк, закономірність української історії бачить не лише у впливові зовнішніх чинників, а й у внутрішніх, чисто психологічних причинах і слабкій волі, індивідуалізмові українців, невмінні підпорядкувати свої емоції одній меті, загалові, інтересам держави.
Роздумуючи про роль і місце України в майбутньому соціокультурному й геополітичному процесі, Ольжич передчував наближення подиху «всесвітнього вітру», коли світ буде «в крові, весь наскрізь»:

Розмиваючи кров, у грабунках і гвалтах без ліку,
У змаганні із світом, у бою з самим собою,
Нам дано відділити зле й добре, мале і велике
І прославити вірність, невинність і жертву героя.
Щоб, коли небеса вкриє сталь воронена блискуча,
Сталь нової доби, що завершує коло одвічне,
Холод віку заліза мав взори нестерпно пекучі,
Взори того, що красне, і того, що світло — величне.

Із цієї всесвітньої катастрофи має відродитися новий золотий вік, але він прийде ціною жертв і самопосвяти, до яких треба бути готовим.
Ідея цієї готовності — це стрижень ряду поезій, яку б епоху вони не відображали. Всюди відчувається «страшна вагітність, що несе плоди, які аж правнукам узріти» («Пройшли пурпурні фінікійські дні...»), солодке передчуття бою, яке не знає «вагань і квилень» («Воно зросло з кохання і розлуки...»), новий «Песеполіс у димі і огні..: там, в майбутній золотій долині...» («Заходить сонце. Кане тиша...»). Автор у принципах думання і відчування протиставився європейському експресіонізмові, який бачив світ у хаотичній зміні, а не як сталу змінність історичних циклів. Тому вірш «Був же вік золотий...» насичений історіософією, не досить звичний для української лірики:

Міцно куте з металів, ще путо
ніхто не роздер це.
Дня і місяця й року чотири пори,
а на гльобі —
В дужих карбах людське
неспокійне і жадібне серце,
І для нього судився довічний
почвірний колообіг.

Учитель може запропонувати учням назвати ознаки золотого віку: висока духовність, гармонія, повнота життя; срібного — «ясно-твердого, мудро-буденного», де , вже «рівно всього, горя і радості, праці і забави», на зміну якому приходить вік мідний, аби знайти своє завер¬шення в холоді віку заліза. Але це і є суспільний колообіг, зміна віків, епох і на зміну вікові залізному "неодмінно прийде знову вік золотий. А для того, щоб він прийшов, повинна народитися нова людина, нове покоління, які б поєднали минуле й майбутнє, стали містком між двома берегами річки, що називається життям.
Прославлення мужності, проблема виховання нового типу українця-сучасника, сильної особистості, здатної віддати своє життя в ім'я великої ідеї, найповніше звучить у другій збірці поета «Вежі» (1940), виданої у Празі. її складають дві великі ліро-епічні поеми, написані ще на початку 30-х років: «Грудень — 1932» (початкова назва «Городок 1932») і «Незнаному воякові» (1935).
Чимало літературознавців, досліджуючи спадщину поета, велику увагу приділяють саме «Вежам». «Книжечка «Вежі» суцільно присвячена революційному, на¬ціоналістичному» (Ю.Бойко) (4), «Друга збірка поета «Вежі» (1940) метафоричністю своєї назви визначає вершини духовності, яка породжує енергійне рішення і дію, пориває до героїзму» (М.Неврлий) (5).
Сам О.Ольжич так у свій час про це сказав: «Плекати культ героїчності — це виробляти національний характер, національний дух. Чи це дух княжих воїнів, чи дух козаків, чи дух Круг і Базару, чи дух полонин Закарпаття — це український дух і характер».
Тому автор у поемі не плаче над героїчною смертю молодих хлопців, а навпаки, показує, що найціннішим у житті людини є боротьба за ідею, яка найчастіше приводить до загибелі, проте ця загибель є ще одним кроком до перемоги всієї української нації, а, значить, і перемоги того, хто поліг.

...лаврами діл, а не
слова
Вінчає велика пора.

Лаврами діл звінчала велика пора і загиблих — на їх місце стали сотні інших, відважних, спраглих помсти. Історичний зміст у творі передається через сприйняття ліричного героя.

Зв'язковий. Сухе привітання.
Кашкет, окуляри, ровер.
І схована карта остання —
В кишені його револьвер.

О.Ольжич не розказує подій, а лірично їх стверджує.

Товаришу, любий мій брате,
Дивися у вічі рабам,—
Як будете так воювати —
Вкраїни не бачити вам!

За допомогою афоризмів автор передає внутрішньо-психологічний настрій поезії:

Для тих, що нікчемні і кволі,
Заквилять про зламаний цвіт,—
Неугнутість нашої волі
І нашої віри граніт!

Справа героїв не загине, бо «їх душі — горіння і криця—у нашому завжди гурті». Вони покличуть не одні покоління добровольців за визволення свого народу:

Дорога пряма і одверта,
І твердо іде легіон.
Там втрат не буває, де жертва —
Добутий в огні бастіон!

Друга частина збірки «Вежі» фактично є продовженням циклу «Городок 1932». Це поетична історія галицького революційного підпілля. О.Ольжич, як І.Франко і М.Хвильовий, хотів з пасивної маси селюків виховати дієвий, активний і свідомий своїх завдань народ, ділову, вольову й жертвенну людину.
Саме у циклі поезій «Незнаному воякові» сюжет розгортається уже не навколо якоїсь події, а відображає процес формування духовного світу, національної свідомості і характеру підпільника-революціонера.
Поет закликає справжніх революціонерів-підпільників ОУН вірити в ідею незалежності, плекати героїчний «дух» і «волю»:

О, вір у одваги ясне багаття,
І скинеш, як порвану лаху,
І слабість, і сумнів, і марність життя,
Коли ти не відаєш страху.

О.Ольжич звертається до сучасників, до незнаного воїна, який повинен вірити в свої сили, горіти великим бажанням служити ідеї і чину:

Захочеш — і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.

Закріплення матеріалу про творчість О.Ольжича можна провести шляхом таких запитань:
— Що дало Вам знайомство з постаттю і творчістю О.Ольжича?
— Чому образ воїна, якому «ім'я легіон», близький поетові?
— Чи можуть служити життя і творчість О.Ольжича прикладом для формування сильної особистості, здатної боротися за національну ідею?
Учні зачитують уривки з поезій О.Ольжича, висловлюють свої міркування, зав'язується дискусія, виникає бажання бути таким, яким був О.Ольжич, — людиною сильної волі і ясної мети.
Література
1. Ольжич О. Незнаному воякові. — К., 1994. — С.341 (Далі цитати з цього видання із зазначенням сторінки).
2. Плав'юк М. Питання національної єдності і консолідації політичних сил у слові і чині О.Ольжича // Розбудова держави. — 1994. — №7. — С.2—4.
3. Костюк Г. У світі ідей і образів. Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми. 1930—1980. — С.17.
4. Бойко Ю. Олег Ольжич як поет // Український історик. — Нью-Йорк, Торонто, Мюнхен, 1985. — Т.22. — С.71.
5. Неврлий М. Муза мужності й боротьби // Олег Ольжич. Цитаделя духу. — Братислава — Пряшев — Лондон, 1991. —С.17.
Категорія: Розробки уроків за творчістю О.Ольжича | Додав: tora1616 (15.08.2011)
Переглядів: 2538 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

Copyright MyCorp © 2024