Борис Соя - Сильні духом (урок за творчістю О. Ольжича)
Мета: учні мають збагнути життєвий подвиг і героїчну загибель двох талановитих поетів, які до останнього подиху зберегли вірність Україні; вчити восьмикласників осмислювати та аналізувати поезію; виховувати шанобливе ставлення до борців за волю свого народу. Обладнання; на стіні - портрети Олени Теліги та Олега Ольжича; на дошці - план спареного уроку і вислів: Віра у велику, чисту правду, ясне світло високої ідеї в найчорнішу добу тримає горі людські душі, не даючи їм упасти в безодню розпуки і тліну, 3 неї родяться найвищі пориви… Олег Ольжич
Хід уроку Вступне слово вчителя.
Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу, Чи гідність зарити в приватній межі. Борис Олійник
Так сказав наш поет-сучасник про українських лицарів духу, до яких належать і Олег Ольжич та Олена Теліга - митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям, "Держава не твориться в будучині, держава будується нині..." - заявляв Олег Ольжич. "Тяжке змагання наші душі зоре, щоб колосились зерна перемоги..." - твердила Олена Теліга, Дорога життя поета Олега Ольжича (учениця в головному уборі вояка УПА). Почала я свій відлік із Житомира, а закінчила у страшному концтаборі Заксенгаузені, неподалік Берліна. Недовгою я була: 1907-1944 роки - усього 36 років і 11 місяців. Мало, але гідно і яскраво прожив хоробрий правдошукач, який ішов моїми крутосхилами, ні на крок не звертаючи вбік, 1-й учень. Дитинство, шлях на чужину. 1907 р. в Житомирі побачив світ маленький Олег Кандиба (пестливе ім'я - Лютик). Батько, відомий поет Олександр Олесь, немов передчуваючи сумну долю свого первістка, писав у "Колисковій":
Стану я казки казати Та співать пісні, Щоб ти щастя міг зазнати Хоч в дитячім сні.
Світловолосий лагідний хлопчик був улюбленцем батьків, родичів, сусідів. Рано виявив неабиякі здібності: Трирічним вільно читав, у п'ять років написав п'єсу з козацького життя, добре малював, грав на піаніно і скрипці. Однак гака ідилія тривала недовго. Настали неспокійні часи. Тікаючи від жахів громадянської війни і переслідувань, виїздить з Києва батько. Олег з матір'ю залишаються у "збільшовиченому" місті. Удвох переживали війну і терор, голод і холод. Віра Антонівна носила з лісу хмиз, щоб зігріти кімнату і зварити баланду чи кашу. Син ходив навколишніми селами і обмінював речі, які ще зосталися в хаті, на борошно та картоплю. Водночас хлопчик старанно відвідував школу, багато читав і розмірковував. Батькові писав: "Учні не хочуть працювати, а вчителі - робити з них людей. Агонія". У важких обставинах Олег створив собі власний світ - завів, як він казав, "республіку в клітках": кролів, курчат та півня. Доглядав і розмовляв з ними, дбав, щоб ніхто не кривдив. Наслідком спілкування з братами меншими були оповідання про звірят (наприклад, "Рудько"). Дружив з однокласниками, випускав разом з ними стінгазету, проводив літературні вечори. Тим часом Олександр Олесь добився виїзду дружини і сина за кордон. У січні 1923 р. 15-річний Олег з мамою прибувають до Берліна, звідти всі разом переїздять до Чехо-Словаччйни, де зиайішіи собі притулок чимало втікачів з розтерзаної більшовиками України. Проживати у Празі було не по кишені. Кандиби оселилися в Горніх Черношицях (50 км від Праги), згодом перебралися ще далі - до Ржевниць. 2-й учень. Юність, Батьків лист. Олег посилено готується до іспитів на атестат зрілості - ходить до бібліотеки, наполегливо працює з книжками. Однак не забуває й про розвага: що не кажіть, молодість. Батько цим невдоволений. Він пише синові гнівного і несправедливого листа: Коли ж нарешті, Олег, ти перебореш свою безволість і рабство розума перед найдрібнішйм бажанням? Час іде. Тобі вже 19 років, а що ти сам зробив? Ти і досі живеш жиром тих багатств, що були далі тобі природою. Ти не дбаєш про збагачення. На сірому фоні твого нікчемного оточення і ти - птах! Хоч по супі безкрила курка, бо крила має тільки той, хто має сильну волю: твердо, непохитно, незломно іти вперед до наміченої мети. Твій шлях - шлях п'яниці, коли останній вертається додому. Ти що хвилини зламуєш «росту лінію; ти щохвилини спи¬няєшся на дорозі, вливаєшся в юрбу, плутаєшся серед неї, ловиш разом з нею ґави і губиш свою провідну зірку. Хіба не чає уже покінчити з латинню, хіба не можна було до цього часу хоч на 1/3 знати англійську мову. Подумай і візьми себе в руки. Воля не робиться, а кується людиною. Перестань втішатись тим, що ти вище своїх трьох-чотирьох товаришів, що ти знаєш "Зяблика", а "X" не знає, що ти читав "Кайдашеву сім'ю", а "У" - ні. Не довговічні сі лаври і дістаються досить легко. Єсть одна квітка на снігових Альпах. Це Ginciana №1 va lis. Вона так споріднена з сонцем. Я хотів би, щоб вона була в твоїх руках. Твій бідний батько
3-й учень. Навчання в Карловому університеті Олега не можна було не примітити: високий, і трохи сутулий, ніби соромився свого зросту, чемний, але різкуватий. Не любив нічого буденного, трафаретного. Дуже тонко відчував і любив природу. Красенем не був, та мав щось таке у виразі обличчя, що не забувається. Духом - нездоланний, відповідальний і надійний. Усі знали: на нього можна покластися, бо ніколи не зрадить. У грудні 1924р. Олег вступає на філософський факультет Кардового університету (Прага). Ще на студентській лаві розпочинає самостійну археологічну діяльність, проводить археологічні розкопки. На деякий час їде до Німеччини, де ознайомлюється з музеями, збирає матеріали для дисертації. Звідти батькам пише листи. Ось один з них. Берлін. 7.VІ.31 Мені так добре, мої рідні. Стільки Я бачу тут. Сьогодні - неділя. Був у Лютеранській катедрі. Чудово дзвонили дзвони. Праця моя в музеї доходить кінця. Вислід буде той, що колись напишу пару статей наукових і доповню дисертацію. Цілую вас обох міцно. Пишіть. Олег. Буду мати виклад в інституті. Згодом молодий Кандиба досягне в археології вершин. За працю про мальовану кераміку Галичини філософський факультет Карлового університету присвоїть йому докторський ступінь. 4-й учень. Чинний член ОУН, У 23 роки перед юнаком відкривається приваблива перспектива успішного науковця, майбутня слава, Гарантія особистого добробуту. Але, думаючи про власне майбуття, Олег Кандиба не міг не думати про Україну, подолану, окрадену, поділену зажерливими сусідами. Він усвідомлював нагальну потребу створення незалежної Української держави. Але для цього треба стати на шлях боротьби, жорстокої й безкомпромісної. І він, не вагаючись, вступив у нерівний бій. 1929 р. Олег Кандиба стає чинним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН) і все своє подальше життя пов'язує з боротьбою за національне визволення свого народу. То був тяжкий шлях. Але Ольжич ішов цим шляхом до самої своєї героїчної смерті. Знаючи, що боротьба буде тривалою, він зорганізував досконалий військовий вишкіл для своїх товаришів, і сам успішно : пройшов його теоретичний курс та практику: тактика партизанських дій, стрільба, пересування місцевістю. Курсами керував генерал-хорунжий армії УНР Всеволод Петрів (закінчив Російську академію Генштабу). Про своїх однодумців поет з гордістю писав:
Це люди, на сталь перекуті в огні, Це люди, як брили каміння. "Незнаному воякові"
Після смерті голови Проводу ОУН полковника Коновальця Ольжич утворює і розбудовує Культурну Референтуру ОУН, яка розгорнула велику ідеологічну, освітню, видавничу та пропагандистську діяльність. Олег Ольжич зумів зібрати навколо себе обдарованих літераторів, журналістів, митців, науковців. З ним плідно співпрацювали відомі митці: Леонід Мосендз, Євген Маланюк, Улас Самчук, Олена Теліга, Оксана Лятуринська та ін. У створенні 1941 р. Спілки українських письменників в окупованому Києві, заснуванні газети "Українське слово" та журналу "Литаври" також брав активну участь Олег Ольжич, Як він ставився до фашизму, який возвеличував одну панію, власну, і знищував інші, зокрема і слов'янські? Таку ідеологію український патріот різко осуджував. Він однозначно вважав - з фашизмом треба боротися, його слід знищити. 19 вересня 1941 р. німецькі війська вступили в українську столицю. Одразу там, під чужим прізвищем, з'явився Олег Ольжич. Він завжди пишався тим, що був киянином. Єдиний танеш», котрий визнавав, - "київський гопак". Та й прибране ним прізвище Ольжич означало - син Олега, київського князя, який згадується в літописах як "Ольг". Тепер Олег Кандиба жив на київському голодному пайку. Доктор (таким було його київське псевдо) одним з найголовніших завдань вважав утворення українського парламенту. Разом з однодумцями готувався до цього. Однак фашисти швидко побачили в українських діячах своїх ворогів. Почалися арешти. Ольжич робить спробу врятувати Олену Телігу, але сам ледве уникає арешту. Зберігся лист Олега Ольжича до батька, датований 1943 р. Мій дорогий батьку! Сьогодні відбувається академія, що І ІЗ НІЙ Тобі не хочеться бути: а мені хотілося б схилитись коло Твого діжка і притиснути Твою руку до моєї щоки. Я бачу яскравіше в уяві 1907 р, і 1912, коли Ти писав "По дорозі в казку" і їздив до Криворівні, бачу Пущу, хвилююсь, згадуючи зими 1918, 1919 рр. і довгі, тягучі роки еміграції. Боляче мені, мій дорогий, за Тебе і за себе, що не приніс я Тобі стільки підпори і потіхи, скільки мав би і скільки Ти потрібував, А тепер мені тільки смутно і хочеться поцілувати Твої руки і дороге, схудле обличчя. Цілуй теж нашу маму. Олег 5-й учень. Останні тижні життя. Чим займався Ольжич в останні тижні свого життя? Насамперед він вийшов на прямий контакт з Романом Шухевичем (генералом Чупринкою). Певні надії покладав і на підтримку західних союзників. На зв'язок з ними було послано кур'єрів. Нарешті йому вдалося скоординувати майже всі патріотично налаштовані українські сили. Проте саме в цей час, 25 травня 1944 р„ Ольжича було заарештовано на приватній квартирі у Львові, в помешканні літературознавця Романа Маланчука. Почалися допити, катування. У відповідь - ні слова Його допроваджують у Берлін, а звідти до Заксенгаузеиа. У концтаборі кидають до залізобетонного барака-бункера, в якому тримали особливо небезпечних злочинців. Ольжич сидів у камері №14, де перебували в'язні-смертники. Допитували троє - оберштурмбанфюрер Вольф, гауптштурмбанфюрер Шульце і лютий кат Вірзінг, Вони годинами катували Ольжича. Розмовляти з ними він категорично відмовився. Олівцем, якого ледве тримали розпухлі пальці, написав заяву; ні про своїх друзів, ні про свою працю в ОУН говорити нічого не буде. Востаннє його забрали на допит 9 червня. Тієї ночі назад до камери занесли напівживе тіло. Наступного ранку наглядачі знайшли Олега Ольжича мертвим, О 19 год 45 хв. точно за розкладом, небіжчика понесли в крематорій. Сталося майже так. як він писав у вірші "Присвята" (1931):
Пошли мені, молюся, дар один В ім'я її прийняти мужню муки І в грізні дій залізної розплати В шинелі сірій вмерти від гранати.
Поляк Владислав Гураль, єпископ з Любліна, відправив у своїй камері панахиду за упокій душі загиблого Незнаного Вояка. І всі в'язні барака, громадяни багатьох країн, кожний в одиночці своєю мовою молилися разом з польським єпископом за душу Ольжича. 6-й учень. Житиме вічно. Немає на білому світі могили Олега Ольжича. Ми знаємо лише місто, де він народився (Житомир), і місце, де його Закатували ("Целленбау", Заксенгаузен). У Лігайтоні (штат Пенсильванія, США) є оселя Ольжича, де встановлено погруддя поета (скульптор М.Черешньовський). Меморіальну дошку відкрито у Львові на будинку, в якому поета схопило гестапо, у Києві, на Сирці, вулицю Дем'яна Бєдного перейменовано на вулицю Олега Ольжича. 22 липня 1944 р., довідавшись про загибель сина, помер у Празі Олександр Іванович Кандиба, поет Олександр Олесь. А 31 липня 1944 р. з'явився на світ син Ольжича. Дружина, Катерина Білецька, нарекла його також Олегом і, виконуючи волю покійного чоловіка, записала новонародженого на своє дівоче ім'я. Уже по війні, як і заповідав Ольжич, Катерина Білецька оприлюднила шлюбне посвідчення, і малий Олег успадкував законне батькове прізвище - Кандиба. Козацькому роду не буде переводу. Друга світова війна, на жаль, не привела до утворення самостійної Української держави. ОУН скликала свій 3-й Великий збір, який розпочався вшануванням пам'яті полеглих. Голова Великого збору М.Капустянський, активний учасник революційної боротьби ОУН, зачитав довгий список загиблих. Найпершим було прізвище: Доктор Кандиба Олег. У відповідь стоголосо пролунало: "Житиме вічно!" Поетична сторінка Учитель. Олег Ольжич - автор поетичних збірок "Рінь" (1935, Львів), "Вежі" (1940, Прага), "Підзамча" (1946, Мюнхен), Літературознавець Леонід Череватенко так визначив його індивідуальний художній почерк: Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму. Наскрізним для поезії Ольжича є інтелектуально-філософське осмислення буття ("Пророк", "Господь багатий нас благословив"), Ряду віршів ("Захочеш - і будеш", IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України (цикл "Незнайомому воякові"). Далі - читання та аналіз віршів Олега Ольжича. (Тексти додаються після статті.) Насамкінець звучать поезії, присвячені Ольжнчу. Відомий письменник і друг Олега Олекса Стефанович так уявляв собі появу поета на Страшному суді:
Перед Силою сил Став, як і кожен: "Ольжич сси?" - "Гак, Боже. "Одведи. Знаєш, куди". Підійшов до тебе, як брат, Тільки крилат І не вдягнеш у кров. І повів на сповиту у гуд багряную хмару, Де чекали лави з-під Круг І Базару.
Наступний вірш належить авторові статті - В.Сої.
Олегові Ольжичу ...ніде нема теплішого неба, як над Україною. О.Ольжич Україно!
Па карті близько, А з Європи - далека дать... Багатьом твоя сниться колиска, І в очах твоїх карих - печаль.
На лани твої перлись кайзери І не знає спочину душа. Нині з Заходу - косять "шмайсери", А зі Сходу - "свої" ППШ.
А мені б -тиха казка в хаті, Тепле небо твоє угорі. Та пливуть в ньому хмари кошлаті, І ночами не сплять матері.
Україно! Зажурена нене, Я про визвіл твій мрію щомить. Кличе в бій мене серце шалене, У в останній атаці горить.
Домашнє завдання. До опрацьованої теми скласти тести або питання вікторини.
