 "Забути О.Ольжича не маємо права: це одна з найсвітліших постатей української історії. О.Ольжич дає нам ключ не лише до розуміння непростого нашого національного єства, а й до розуміння нелегкого нашого національного буття. Українська політична думка ходила в XX столітті багатьма стежками, вона металась на всі чотири сторони світу, борсалась у муках невтоленності, кидалась з одної крайності в іншу. І всі чотири вітри світової історії підхоплювали її на свої крила і носили по всіх морях-океанах, по всіх п’яти континентах нашої планети. І, мабуть, не знайдеться нікого, хто б присягнув на Біблії, що він не вхибив у своїх пошуках Істини і Батьківщини. А проте можемо з певністю сказати: шлях, що його сам обрав і нам пропонує О.Ольжич, є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Чому, запитаєте? "Для Олега Кандиби, — відказує його друг Олег Лащенко, — політичне звільнення українського народу невідділиме від його морального відродження, визвольна боротьба так утотожнюється з революцією духовою”. Отже, шлях його, по-перше, провадить конче до мети, а по-друге, дозволяє цю мету осягнути найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Цього ми не можемо не взяти до уваги”.
"Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму.
Наскрізним для поезії Ольжича є інтелектуально-філософське осмислення буття ("пророк”, "Господь багатий нас благословив”). Ряду віршів ("Захочеш –– і будеш”, ІХ) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім’я національного визволення України (цикл "Незнаному воякові”)”.
| 
