"Олег був дуже подібний виглядом і вдачею до свого батька. Це особливо підкреслювали ті, що знали Олеся в молодості. Світла, кучерява чуприна, скромна, ніби засоромлена усмішка, лагідність і м’якість поведінки, тонке почуття гумору, що часто переходило в досить їдку, але дбайливо завуальовану іронію. Бувало, при зустрічі Олег кине якусь фразу і треба було довго думати, поки стане ясно, що це була шпилька на вашу адресу. [...] Олег не любив нічого буденного, трафаретного, стереотипного й тривіяльного, а позерства прямо не зносив. Зате він дуже тонко відчував, розумів і любив природу. На його думку, життя в місті робило людину штучною, спутаною різними умовностями та наслідками. [...] Іншою ділянкою його зацікавлення був фольклор. Олег добре знав і цінив народну творчість в усіх її виявах. Його репертуар народних пісень був прямо невичерпний. На прогулянках кожний із нас мусів згадувати маловідомі пісні («стрілецькі» та інші штучні були суворо заборонені), а потім усі спільно обмірковували, з якого періоду української історії дана пісня походить”.
В 30-х роках Ольжич був у Празі головним організатором різних свят, роковин, літературних вечорів... Якийсь час він керував студентським авангардним театром.
Він мав дуже тонку й чутливу інтуїцію. Часом у його товаристві було дивне почуття, що він читає ваші думки, а в свою чергу хоче, щоб ви розуміли його з натяку чи півслова. Здавалося, що його нудять і томлять довгі та подрібні пояснення. Властива Олегові скупість і стислість вислову переходить у його поезію...
Десь від 1929року нас здивувала несподівана поява Олегових віршів у різних журналах, як, наприклад, "Літературно-науковий вісник”, "Студентський вісник” та інших. У деяких числах було надруковано один чи два вірші, а у деяких — цілі циклі. Бувши вірною приклонницею всіх Олегових Муз і Грацій, я всі ті вірші переписувала у зошити і тепер маю рукописні збірники таких поезій, що їх немає в ніяких антологіях. Доти ми знали, що він пише жартівливі, короткі віршики, якими нас обдаровував при всяких нагодах. Аж тут раптом з’явилася серйозна творчість, яку зовсім не можна було назвати початковою. Олег був настільки самокритичним, що ніколи не опублікував би — на його думку — неготового вірша. Він мов однаково строгі вимоги до своєї та до чужої поезії. Це вповні виявилося при підготовці до друку першої збірки «Рінь». Спочатку Олег сам старанно пересіяв усі друковані й недруковані твори, а потім довго радився з зацікавленими тою справою знайомими. Часом було голосування, які вірші варті того, щоб увійти у збірку. Звичайно ми прохали додати ще той чи інший вірш, але Олег був невблаганний. Єдиний виїмок він зробив, включивши «Ганнібал в Італії» на настирливе прохання мойого брата Марка, але потім він довго сумнівався і нарікав, що того не треба робити.
|
