Олег Ольжич

Сидить жінка за столом,
Їсть ковбаси з пиріжком.
Мама з нею торг держить,
За півхунта дорожить.

Тридцять днів ішли ми через пущі,
Сто людей і двадцять шість верблюдів.
Перше - зливи били нестерпущі,
Далі - спека докучала людям.

 

У Цезаря, в одній з останніх книг
Про Галлію, холодній і прозорій,
 Є незабутнє місце.  

1935

Хтось метнув неминучу стрілу. 
Захиталось струнке оперіння,
І, негаданий креслячи лук,
Під ногами тікає каміння.

 

Чорно-синяву рінь гризучи,
Нарікає і стогне ріка.
Поруч мене — гнучка і струнка,
Як скельниця оця на плечі.

 

Все нижче сонце потойбіч дороги,
А тут, в тиші ростуть платани скраю,
Смагляві і сухі дівочі ноги
Дрібні сліди у пилі залишають.

26.1.1941

Ще, слава Богу, є такі
Дівчата, що тебе не схочуть.
Удар незримої руки
Щохвилі може нас заскочить.

1933

- Любий друже! Як тяжко зносив я
цей абсурд, що й тобі ось несу:
ні за що, ні про що полюбив я...
А одну полюбив за красу!

 1926

Я не знаю, чому мені сумно:
Наше завтра - це ж сонце і сміх,
Перемог оп'яніння безумне,
А не сутінь покоїв твоїх.

24.ХІ.1929