Олег Ольжич

Такі, як перше, профіль цей
І руки, і дитячі плечі,
Та з чорних, дорогих очей -
Байдужість, глум і порожнеча.

 1931

Душа обважніла, як жорна,
В полоні страшного і злого.
Земля благодатна і чорна
 До решти знесилила ноги. 

Прекрасна Донно, не зважайте
на милі усмішки й слова,
бо шлях наліво завжди знайде
його шоферська голова.

За шмат гнилої ковбаси
Ти батька й матір продаси
 І говориш Христу

13.1.1921

Зайнялось неземними огнями,
Поплило, затремтіло, заграло...
Туга, туга! Без думки, без тями,
Що повітря, здається, - замало!

Заходить сонце. Кане тишина.
Холоне алябастрова Атена.
Не повернула втомлена луна
Лжепатетичний оклик Демостена.

 

Здригаються і залишаю форум,
Де гурт сенаторів, пурпури тог рвучи,
Готовий ворогові винести ключі,
Віддати місто на ганьбу і сором.

 1932

О мамо, мамо! Хвилі щасні,
Неповторима оп'янілість.
Твого обличчя чиста совість
І пере твоїх солодка білість.

31.ХІІ.1931

Зима панує над селом,
Сніги засипали дороги,
А Дніпр морози закули, -
Він вирватись не має змоги.

З кедрових квадрів, тісно при собі,
Вона стоїть, простора і широка,
Ця хата з ганком, що в його різьбі
Відбився блиск гетьманського барокка.