Олег Ольжич

М. А. 

Тисячолітній, дужий баобаб
Один віддав його залізні риси,
І мертвий впав на землю чорний раб,
Коли нарешті божий погляд висік. 

1935 р.

Перекинувся у небі місяць.
Духи вже його третину з’їли.
 

Такі чужі ці низькі, синяві гори.
Когорта прийшла в село на спочинок.
Поховались біляві полохливі дівчата.
Нависає гілля могутніх дубів.
О, шляхи ці, і курява, і галльські простори!
Товариші оповідають сміховинок.
Вечір. Мариться біле кампанське місто, мати,
Скромна сестра і галас малих братів.

Ну, та й чистять, ну, й чухрають -
Бо за діло: не гріши!
Як з гармати, вилітають
Із рядів "товариші".

 

О Україно! Хай нас людство судить, -
Тобі одній - думки і кожній рух!
Твоїм щитом - гарячі наші груди,
Твоїм мечем - ці міліони рук!
 
13.ХІ.1929

ІЗ ЦИКЛУ "ЗАЛІЗО" (1932)

Олю мила, хоч сьогодні
Не столоч моїх порад ти:
Цінні будуть, як ні одні,
Їх я важу на карати,
Їх я з досвіду безодні
Обережно буду брати.

Вірші для Марини Антонович

Притулене тут під горою — 
Спокійне Підзамчя усе.